Т. Г. Шевченко і Чернігівщина

Урок-подорож

Мета: ознайомити учнів із новими сторінками біографії поета; розвивати бажання більше дізнаватися про Чернігівщину та Україну; виховувати гордість за свій народ, любов до рідного краю.

Обладнання: книжкова виставка, виставка ілюстрацій та фотографій, пов'язаних з перебуванням Т. Г. Шевченка в названих містах та селах Чернігівщини.

ХІД ЗАХОДУ

Вчитель. Є особистості, доля яких не підвладна часу, бо вони – безсмертні. Вони з нами і в нас. На Першому уроці ми будемо говорити про людину, яка тісно пов’язана з Чернігівщиною. Хто це, ви здогадаєтеся, відгадавши кросворд за відомими творами цього поета:

1. Був солдатом у давні роки,

Невисоку мав мораль.

В ті роки на Україні

Називався він ... (москаль).

2. Був він сином Катерини,

Зворушив сердечно нас.

Ім'я мав, мов батько, руське,

Називався він... (Івась).

3. Цю прекрасну героїню

Нелегка чекала днина.

Цю сердечную дівчину

Називали... (Катерина).

4. Як назвати оцей твір,

Отака у нас проблема.

Це є жанр літератури,

Називається... (поема).

5. Книга ця цікава, щира,

Повна світлих, добрих чар.

Називається прекрасно,

Просто, щиро. Це – ... («Кобзар»).

6. Йому поема ця присвячена,

Хоч стиль письма він мав московський.

Придворним був тоді поетом,

А прізвище його – ... (Жуковський).

7. Ця поема так прекрасна,

Прочитай її хутенько.

Автор – славний наш поет

Тарас Григорович... (Шевченко).

8. В Крим по сіль вони ходили.

Нелегкі були шляхи.

Малого Тараса зустріли.

Називались... (чумаки).

					1
						2
						3
						4
			5
6
			7
					8

Вчитель. Так, це – Т. Г. Шевченко. Ви про нього чимало вже знаєте,  ще, мабуть, з дитсадка. Знаєте, що він не тільки поет, а й письменник та художник. Світова культура знає чимало прикладів того, як одна людина виявляла свій талант у різних видах мистецтва. Нас і донині вражають титани епохи Відродження – Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель. Так, наприклад, Мікеланджело не тільки визначний італійський скульптор, а й живописець, архітектор і поет – творець ліричних віршів та сонетів.

Німецький поет Й.-В. Гете залишив наукові розвідки. Водночас його малюнки й гравюри вражають глибоким проникненням у внутрішній світ людини. Був художником і письменником (поетом та прозаїком) Віктор Гюго. Низку таких прикладів у світовому мистецтві можна продовжувати.

Серед українських письменників слід відзначити живописні роботи В.Винниченка (понад сто картин), які виставлялися ще за життя письменника в Парижі. Малювали М.Коцюбинський, І.С.Нечуй-Левицький, Леся Українка, Б.Лепкий, Панас Мирний, П.Тичина та ін. Та вершин малярського мистецтва досягнув тільки Тарас Шевченко. Саме його творчою долею опіку­валися дві музи.

Тарас Шевченко був професійним художником, малюванням він заробляв і на хліб насущний, і досяг вершин живописного мистецтва. Цю музу поет називав «пречистою, святою». Вона ще з дитинства спонукала його «хрестами і візерунками з квітками» обводити «листочки» в маленькій книжечці й списувати Г.Сковороду. А потім перемальовувати картини, що прикрашали панські покої Енгельгардта.

Ця муза-покликання привела спочатку майбутнього художника в науку до «живописних справ майстра» Ширяєва, а потім – у зали Петербурзької Академії мистецтв, до майстерні великого Карла Брюллова. Саме завдячуючи цій музі, поет здобув «святую волю». Це покликання художника Тарас називав благородною частиною свого бідного існування. До суворих життєвих випробувань привела його друга – муза поезії. Але саме вона й дала йому вічну славу.

Поетична спадщина Т.Шевченка налічує понад 240 творів, а мистецька – майже 1200 робіт.

Пощастило нашому краю – Чернігівщина дуже тісно вплелася в життя і творчість Т. Г. Шевченка. Уперше її землями Тарас проїхав п'ятнадцятирічним хлопчаком, коли у складі челяді супроводжував свого пана П. В. Енгельгардта до Вільно. Маршрут був довгим і проліг через Сираї, Козелець, Лемеші, Кіпті, Чемер, Красилівку, Красне, Іванівку, Количівку, Чернігів...

Узагалі ж на Чернігівщині понад тридцять населених пунктів, у яких бував Шевченко в 1829, 1843, 1845, 1846, 1847, 1859 роках. Через наш край везли Кобзареву труну до Канева.

Сьогодні ми візьмемо літературну карту і подорожуватимемо місцями нашої області, у яких бував Шевченко, згадаємо постаті друзів і знайомих Кобзаря з нашого краю, зокрема, відомих громадських діячів і меценатів української культури В. В. Тарновського, А. І. Лизогуба, письменника Пантелеймона Куліша, поета Віктора Забілу, кобзаря Остапа Вересая, актора Якова де Бальмена та багатьох інших.

Пропоную їхати з нами Шевченківськими місцями Чернігівщини, але для поїздки треба придбати квитки. Отже, щоб їх отримати, відгадайте зашифровані твори Т. Г. Шевченка, які пов'язані з нашим краєм і в яких письменник згадує населені пункти нашої області.

Завдання

1. Назвіть вірш Т. Г. Шевченка, який він написав у Борзні.

Автори розгубили свої твори. Допоможіть їм, поєднайте письменників та їх твори і дізнаєтеся назву вірша.

1. Т. Шевченко 2. А. Шиян 3. Панас Мирний 4. І. Франко 5. О. Іваненко 6. Леся Українка 7. О. Стороженко

(Ь) «Три сестри»  (Е) «Котигорошко» (Ц) «Лілея» (Е) «Тарасові шляхи» (Н) «Фарбований лис» (Р) «Морозенко» (Ч) «Кобзар»

(«Чернець»)

2. Назвіть повість, у якій Тарас Григорович згадує с. Густиню,
с. Дігтярі, м. Ніжин, м. Прилуки.

До слів у першій колонці дібрати пару з другої, поєднати героїв казок.

Літери вишикуються в потрібному порядку, і ви зможете прочитати назву повісті.

1. Лисичка 2. Цап 3. Верть 4. Семеро козенят 5. Зміючка Оленка 6. Коза-дереза 7.Їжак 8.Котигорошко

(К) Телесик (З)Круть (У) Баран (А) Рак- неборак (М) Журавель (И)Вовк (Т) Змій (Н) Заєць

(«Музикант»)

3. У 1905 році в Городні був відкритий українсько-російський театр, який дістав назву народного. Цей театр працював чверть століття. Засновником його був Ісидор Миколайович Орбеліані. Назвіть знамениту шевченківську виставу, яка була поставлена цим театром у 1919 році в Городні.

Перед вами імена та прізвища українських письменників. Ваше завдання – правильно з'єднати їх.

Дмитро Павло Леся Олесь Наталя Тарас Петро Микола Борис Всеволод Платон Остап

(3) Українка (А) Донченко (Р) Забіла (А)Тичина (Н) Білоус (С) Шевченко (О) Трублаїні (Т) Панч (О) Нестайко (Л) Воронько (Д) Грінченко (Я) Вишня

(«Назар Стодоля»)

Вчитель. Молодці! Гарно впоралися із завданнями. Отже, прямуємо далі Чернігівщиною. Виїхавши з Городні, ми побуваємо в Чернігові, Ніжині, Прилуках, Линовиці, Дігтярях, Сокиринцях, Ічні, Іваниці, Білоричиці, Марківцях, Козельці, Лемешах, Батурині, Оленівці, Седневі, Качанівці, Любечі, Іржавці та інших населених пунктах. Їдьмо!

У ході подорожі ви читатимете, що пов'язувало з ними Т. Г. Шевченка.

Село Бігач

Тут Шевченко перебував кілька днів 1846 року і у квітні 1847 року. Виїжджав до Миколи Івановича Кейкуатова, з яким познайомився в 1843 році у Рєпніних, «щоб малювати замовлені портрети. Виконав олійний портрет Кейкуатової та малюнок олівцем «Діти Кейкуатових». Часто зустрічаючись з кріпаками, розмовляв з ними. Виїхав митець звідти, як розповідають старожили села, довідавшись про жорстоке поводження князя Кейкуатова з кріпаками.

Місто Борзна

Пам'ятник Шевченку в центрі Борзни, меморіальна дошка на будинку, що колись належав поміщикові В. М. Білозерському, у якого зупинявся поет, вулиця і школа, що носять ім'я Шевченка, завжди будуть нагадувати про перебування Великого Кобзаря в цьому місті. У Борзні Шевченко міг, очевидно, побувати ще в 1843 році, коли подорожував Чернігівщиною й особисто познайомився з поетом Віктором Забілою. Про можливе перебування Тараса Григоровича в Борзні натяком сказано у віршованому посланні Віктора Забіли до поета, написаному близько 20 червня 1844 року:

За що ти лаєшся, Тарасу,

Що не знайшов в Борзні припасу,

Якого ти тоді бажав?

Приїхавши в Борзну на початку 1847 року, Шевченко виїжджав на хутір Кукуріківщину до Віктора Забіли, малював портрети Сребдольської на хуторі Сорока.

Про своє перебування на Борзнянщині Шевченко ніколи не забував. Про Борзну він згадує і в поезії «Чернець» як про рідне місто полковника Семена Палія.

Під час перевезення останків Шевченка з Петербурга до Канева труна цілу ніч простояла тут в Рождественській церкві, а вранці жителі Борзни із сумом проводжали її в останню путь.

Село Густин

У с. Густині Шевченко побував улітку 1845 року. Тоді він мав спецзавдання від Київської археографічної комісії змалювати архітектурні пам'ятки старовини. На околиці цього села містився Густинський чоловічий монастир старогрецької архітектури. Навколо нього – старовинна кам'яна стіна з бійницями та глибоким ровом. Густиня походить від урочища, порослого густим лісом.

В альбомі Шевченка 1845 року є три акварельних малюнки із зображенням Густинського монастиря.

Про своє перебування в Густині Шевченко згадує на сторінках повісті «Музыкант»: «Я, изволите видеть, по поручению Киевской археографической комиссии, посетил эти полуразвалины...».

Село Дігтярі

Перебував Шевченко в Дігтярях у травні 1845 року. Тут, як згадує поет у своїй повісті «Музыкант», його вразило злиденне життя кріпаків, що було повним контрастом до розкошів і багатств Ґалаґана, якому належало це село.

Т. Г. Шевченко довго розмовляв з талановитим кріпосним музикантом-віртуозом, який боляче переживав трагедію невільництва. Образ кріпака Артема міг стати прообразом Шевченківського музиканта Тараса, який, як писав автор, чудово грав не лише на віолончелі, але й на скрипці. Правда, Шевченко свого героя робить учнем німецького скрипаля Людвіга Шпора і називає іншим іменем, проте можна впевнено говорити про перенесення Шевченком образу дігтярівського кріпака в повість «Музыкант» під іншим ім'ям.

Можливо, у цьому селі зробив Кобзар і деякі малюнки, проте до нашого часу вони не збереглися, хоча, як згадує Л. Жемчужников, який перебував у Дігтярях день улітку 1852 року, у власниці Дігтярів зберігався альбом з малюнками В. Штернберга і Т. Шевченка.

Будинок Ґалаґана зберігся. Зараз у ньому розміщено один із навчальних закладів.

Місто Ічня

Шевченко ночував у отця Гаврила Тичини, що, як з'ясувалося згодом, був одним із пращурів П. Г. Тичини.

Качанівка

Про Качанівку, її мальовничу принадність Шевченко дізнався ще в Петербурзі з розповіді В. Штернберга, який у 1838 році повернувся з України і привіз багато малярських творів, зокрема видів Качанівки. Про враження від цих робіт розповідає в повісті «Художник».

У 1839 році Штернберг особисто познайомив Шевченка з власником Качанівського маєтку Г. С. Тарновським.

У Качанівку поет посилав у подарунок три примірники надрукованої поеми «Гайдамаки»: для господаря маєтку, історика Миколи Маркевича і поета Віктора Забіли.

Збереглося 2 листи Шевченка до Тарновського – один від 26 березня 1842 року, другий – від 25 січня 1843 року. У листі 1843 року Шевченко розповідає про культурне життя столиці, високо цінить оперу Глінки «Руслан і Людмила» та її виконавців, серед яких був талановитий артист – композитор С. Гулак-Артемовський.

У цьому ж листі Шевченко дає опис своєї картини «Катерина» і пропонує Тарновському придбати її для себе. На останній сторінці листа рукою автора зображено ескіз згаданої картини. Поміщик дав згоду і Шевченко в кінці квітня 1843 року привіз картину в Качанівку.

У цей же час Тарас Григорович побував у Власівці, Іржавці, Ічні. У Батурині малював руїни палацу Розумовського. Потім приїздив Шевченко в Качанівку ще двічі (у 1844 та 1859 роках).

У Качанівці Шевченко захоплювався чарівною природою. Особливо часто любив відпочивати біля величезного дуба, що пишно розрісся на зеленій галявині парку.

Шевченко жив у Тарновського, але симпатії до нього не виявляв. Він обурювався його жорстоким ставленням до талановитих кріпаків і це обурення пізніше висловив у повісті «Музикант», де в образі Тарновського частково відтворив риси поміщика Тарновського.

У цій повісті описано також краєвиди Качанівки і навколишніх сіл.

В останній приїзд у Качанівку, 21 серпня 1859 року, Шевченко посадив на пам'ять молодий дубок.

Село Линовиця

Перша документальна згадка про перебування Шевченка в Линовиці належить приятельці поета Варварі Рєпніній, яка в листі до Г. І. Псіол від 20 січня 1844 року сповіщала, що 15 січня цього року Шевченко «отправился к своїм неизменным Яковам».

Будучи приятелем і щирим прихильником таланту Шевченка, Яків де Бальмен бажав хоч чимось бути в пригоді великому поетові. Він не тільки радо вітав поета в Линовиці, бував разом із ним у своїх знайомих, але того ж 1844 року починає переписувати «Кобзар» Шевченка латинськими літерами й ілюструвати його. До цієї справи він залучив і свого родича художника М. С. Бацилова, разом з яким закінчив цю копітку роботу в Одесі, переславши її на збереження Віктору Закревському.

З де Бальменом у Шевченка були найкращі дружні взаємини. Так, пишучи поему «Кавказ», бо перебував під свіжим враженням трагічної смерті Якова де Бальмена, поет присвячує її «искреннему моєму Якову де Бальмену», а закінчує твір теплою згадкою про щирого друга, який не лише ілюстрував його Кобзар, але й допомагав у розповсюдженні в Одесі альбома офортів «Живописная Украйна».

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

З московської чаші московську отруту!

О, друже мій добрий! Друже незабутий!

Живою душею в країні витай.

Літай з козаками понад берегами.

Розриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками дрібними сльозами

І мене з неволі в степу виглядай.

Село Марківці

Сюди Шевченка запросили власники цього села Катериничі, щоб замовити йому портрети членів своєї родини.

У Марківцях Тарас Григорович прожив не менше 2-3 тижнів. Тут він намалював аквареллю 8 портретів членів сім'ї Катериничів.

В оригіналах до наших днів дійшло лише 4. Усі портрети в гарному стані і зберігаються в Київському державному музеї Т. Г. Шевченка.

П’ятий портрет – свахи Катериничів О. А. Афендик – відомий лише з репродукції. Усі ці твори довго зберігалися в родині Катериничів і передавалися з роду в рід. У 1911 році вони експонувалися на виставці художніх творів у Києві. Усі портрети підписані й датовані автором 1846 роком.

Місто Ніжин

Приїхавши в Ніжин у 1846 році, Шевченко відразу поспішив відвідати повітове училище, щоб зустрітися зі своїм незабутнім другом І. М. Сошенком, який на той час працював у цьому училищі викладачем малювання і письма.

Завітав він також у ліцей до князя Безбородька. У цьому ліцеї вчилися Гоголь, Гребінка та інші діячі української та російської культури. Т. Г. Шевченко зустрічався тут зі студентами, які радо вітали появу його в Ніжині.

Із цікавістю оглядав художник пам'ятки архітектури, побував у дворянському клубі.

Майже всі названі об'єкти існують і зараз.

Про Ніжин згадує в повісті «Музыкант» і в листі до Варфоломія Шевченка.

Село Оленівка

Один із сучасників Т. Шевченка – М. М. Білозерський у своїх спогадах писав про поета: «22 січня 1847 року у Вознесенській церкві с. Оленівки він держав вінець під час вінчання П. О. Куліша з однією з моїх сестер, був боярином. Коли молоді приїхали з вінчання на хутір Мотронівку, то Шевченко, підходячи з поздоровленням до молодої, наслідуючи одній колядці, вигукнув: «Чи то царівна, чи королівна?»,— на що жених, віджартовуючи, відповів йому народною приказкою: «На чужий коровай очей не поривай да собі дбай!».

Справді, гостюючи на початку 1847 року в Борзнянському повіті, Шевченко заїхав на хутір Мотронівку, що знаходився біля села Оленівки, щоб побути на весіллі П. Куліша, який одружувався з Олександрою Михайлівною Білозерською, пізніше відомою в літературі під псевдонімом Ганни Барвінок. Вінчання відбулося в Оленівці, а весілля проходило в Мотронівці, у маєтку молодої.

Весілля тривало кілька днів, і присутність на ньому Шевченка надала святу особливої ваги. Як свідчив сам Куліш, поет був тоді найдорожчим гостем. «Всі наші полюбили від душі Шевченка за його простодушний характер, за його розум і пісні, які він співав чудово».

Співи Шевченка були в центрі уваги всього весілля. Він захоплено виконував: «Ой зійди, зійди ти, зіронько вечірняя», «У Києві на ринку п'ють чумаки горілку», «Де ж ти, доню, барилася».

У Мотронівці 28 січня з уст поета було записано три пісні, які він співав на весіллі. На прощання молода подарувала квітку зі свого вінка Тарасу Григоровичу, він нею дуже дорожив.

Під час проводів останків Шевченка з Петербурга в Україну 18 травня 1861 року похоронна процесія зупинялася в Оленівці. У селі відбулася громадська панахида, на яку зібралося багато селян з навколиш­ніх сіл. Художник Григорій Честахівський змалював масову сцену зустрічі Шевченкової домовини. Після панахиди селяни Оленівки й Мотронівки проводили домовину Шевченка далеко за село. Серед проводжаючих були дворові Білозерських, які особисто знали поета й зустрічалися з ним у Мотронівці.

Місто Прилуки

Перший приїзд Шевченка в Прилуки датується 1845 роком, коли він, виконуючи завдання Археографічної комісії, подорожував пам'ятними історичними місцями України. З цією метою він відвідав Густинський чоловічий монастир, що був визначним пам'ятником старогрецької архітектури, і зробив кілька малюнків з нього.

Тут же він вклонився праху М. Г. Рєпніна – батька Варвари Рєпніної.

Удруге Шевченко приїздив до Прилук у 1846 році. Ще раз довелося побувати йому тут у 1859 році, коли за наказом жандармерії він повертався з України до Петербурга.

У повісті «Музыкант» Т. Шевченко згадує про своє перебування на Прилуччині.

Смт Седнів

Шевченко не раз бував тут на запрошення родини Лизогубів.

І тут він написав поему «Осика» («Відьма»), тут готував до друку нове видання «Кобзаря», вихлюпнувши із самої глибини серця передмову, що знаємо її як «седнівську». Тут він написав портрети олією Іллі Івановича Лизогуба, олівцем – Андрія Івановича, молодшого брата, малюнки «У Седневі», «Біля Седнева», «Чумаки серед могил», низку інших робіт. Із Седнева Тарас Григорович виїжджав у село Мохнатин, село Бігач, місто Городню. Щира дружба пов'язувала Шевченка з Лизогубами й пізніше надто з Андрієм Івановичем, який надсилав поетові-засланцеві папір, фарби, книги.

Село Сокиринці

Село належало одному з найбагатших українських поміщиків –
Г. П. Галаґану. Про своє перебування в цьому селі і знущання Ґалаґана над селянами Шевченко писав у повісті «Музикант».

У Сокиринцях поет зустрічався з відомим кобзарем Остапом Вересаєм, а в 1860 році надіслав йому свій «Кобзар» з власноручним підписом.

Зараз в Сокиринському будинку поміщика Ґалаґана розміщено сільськогосподарський технікум.

Місто Чернігів

Будучи співробітником Археографічної комісії, Т. Шевченко в лютому 1846 року приїхав сюди, щоб змалювати найвизначніші місця й споруди. Разом зі своїм супутником О. Чужбинським він оселився в готелі «Царград».

Того ж дня вони відвідали дворянський клуб («Благородное собрание»), де були присутні на балу. Другого дня Чужбинський написав гумористичний вірш про це, а Т. Г. Шевченко зробив ілюстрацію, в якій, як зга­дує Чужбинський, «було багато комізму».

У Чернігові Шевченко оглядав найважливіші пам'ятки культури, перемальовував їх і збирав про них історичні довідки, записуючи на окремих аркушах паперу.

Збереглися його нотатки про Чернігівську цитадель, Чорну гору, архітектуру Спаського, Борисоглібського та Успенського соборів та інші. У нотатках зазначено, коли і ким збудована та чи інша споруда, чим вона характерна, які там зберігалися речі тощо. Поет оглянув цитадель, рештки рову й насипу, а також гармати, залишені з часів Петра І. «В цитадели древней крепости, – записав Т. Г. Шевченко, – без лафетов лежат три больших крепостных пушки довольно грубой работы, такие же пушки есть и в Городне».

Усі старовинні архітектурні будови, про які є записи в Шевченка, збереглися до наших днів, вони реставровані й охороняються державою.

Шевченківські малюнки, на яких він зображав архітектурні пам'ятки Чернігова, до нас не дійшли. Збереглися лише три замальовки олівцем чаш і хреста, які знаходилися тоді в ризниці Троїцького монастиря («Потір із церкви с. Мохнатин», «Троїцька чаша Густинського монастиря», «Енколпіон»).

Перебуваючи в Чернігові, Т. Г. Шевченко познайомився з багатими родинами і бував у них удома. Разом з тим до Шевченка в готель часто приходили шанувальники його музи.

У перших числах березня поет виїхав у Седнів до Лизогубів. Коли захворів Чужбинський, Шевченко знову повернувся до Чернігова й перебував тут, аж доки не одужав його товариш. Тоді ж Тарас Григорович олівцем намалював портрет Чужбинського і в його зошиті написав поезію «Не женися на багатій».

Утретє побував Шевченко в Чернігові десь у середині квітня, коли повертався із Седнева до Києва.

У Чернігові поет був ще в березні й квітні 1847 року під час поїздки до Седнева. Повертаючись до Києва, на Чернігівській пошті він одержав листа від М. Костомарова, який писав, що поета призначено викладачем малювання в Київському університеті.

І про Чернігів Шевченко згадує у своєму щоденнику й повісті «Капитанша». Після повернення із заслання поет підтримував листовний зв'язок із мешканцями Чернігова, зокрема зі своїм давнім знайомим, службовцем Романом Дмитровичем Тризною, який був одним із активних організаторів недільних шкіл на Чернігівщині. Через Тризну поет дізнавався, як іде робота в недільних школах, і надавав їм матеріальну допомогу. Поет надіслав на користь чернігівських недільних шкіл 1000 примірників свого «Кобзаря». Надіслану літературу Тризна розповсюджував серед населення.

Вчитель. Ось наша подорож швидко добігає до кінця.

Тепер ви знаєте, що Тарас Григорович добре знав і любив наш поліський край, мав тут багато друзів і знайомих, написав чимало творів і картин.