"Село моє – найкраще на землі!"

                 Конспект виховної години        

 Мета: ознайомити учнів з історією виникнення рідного села, його назви; розкрити сучасні сторінки рідної місцевості; розвивати почуття прекрасного; виховувати почуття патріотизму, гордості за свій рідний край, бажання берегти і примножувати його багатства.

Засоби: намальоване велике серце, малі сердечка-наклейки кожному, ручки, надруковані аркуші з назвами сторінок журналу, презентації, фото-слайди, відео, комп’ютер.

Коментар. Запросити сільського бібліотекаря. Дітям заздалегідь вивчити  вірші про село. Підготувати презентацію, фото краєвидів села, виставку літератури. 

Хід виховної години

1. Вступне слово слайд 1

-         Добрий день, шановні присутні! Розпочнемо нашу відкриту виховну годину такими словами:

Антонов Валентин

1. Опустіла на хуторі хата,
Де садок був — лиш дикі кущі.
Вже давно перестали літати
Й не гудуть, як гуділи хрущі.
Не шумлять, як колись, під горою
У безлюдній зажурі гаї,
Із давен не співають весною
Серцю рідні усім солов'ї.
Й не вечеря сім'я коло хати,
Леміші заржавіли плугів.
До худоби не йде більше мати
За парним молоком у той хлів ...
Опустіла на хуторі хата.
І зійшлися з кінцями кінці?
Бо під стріхою від хімікатів
Не цвірінькають вже горобці.

Сміловець Анастасія

2. Тихо село вимирає,

Ні, не кричить, не кляне.

Тихо, як вечір згасає,

І непомітно помре.

Плаче бабуся старенька:

Газу і хліба нема.

Де ж діточки твої, ненько,

Чом ти на старість сама?

Діти були і держава…

Все кудись ділось, пішло.

Діток на фронт виряджала,

Жодне назад не прийшло.

Щодня у полі трудилась,

Щодня, в трудах до зорі,

Молодість тихо котилась

В старість, і ось ми – старі.

Шеверова Вікторія

3. Тихо ідуть, вимирають,

Ні, не кричать, не клянуть,

Спокою лише бажають,

Смерті, як манної ждуть.

Тихо село вимирає,

Тиша в вечірній порі,

Навіть Сірко-пес не знає:

Гавкать йому, а чи ні.

Смуток наповнює душу,

Тяжко і страшно мені,

Нащо терпіти я мушу

Це запустіння в селі.

За що мені така доля,

Нащо живу в такі дні?

Попрані щастя і воля,

Порожньо, сумно в селі.

2. Слово вчителя

- Не випадково ми розпочали виховну годину  такими страшними  віршованими рядками, бо дуже хочеться, аби всі ще раз замислились над тим, що може чекати наше село  у майбутньому і намагалися все зробити для того, щоб цього не сталося. Ми ж почнемо з того, що сьогодні спробуємо розкрити як історичні, так і сучасні сторінки рідної місцевості, показати красу нашого рідного села, щоб мала батьківщина залишилася в пам'яті на все життя.

Швед Тетяна

4. Обряди, мову, звичаї ти бережеш, село.
На радість друзям ввічнюєш і  ворогам на зло.
Краплинка до краплиночки.
Все в серці з давніх літ –
Історія Грушевського, Тарасів «Заповіт».
У пам’яті живуть твоїй,
Хоча й пройшли роки,
І Крути, й смерть в Батурині,
Сибір і Соловки.
Кат скаженів і хмурився –
Пощади не моли.
Петлюрівці, бандерівці для нього ми були.
Та в рабстві не зігнулось ти, усе пережило.
Якби не ти, село моє, Вкраїни б не було.

Некрасова Анна

5. Одна Батьківщина і двох не буває.

Місця, де родився, завжди є святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде ніколи в житті.

3. Слово вчителя

-  Переважна більшість українців або народилися, або живуть в селах. Тут, серед полів та лісів триває своє, не дуже зрозуміле сторонньому, особливо міському жителю, життя. Відходять покоління, приходять нові… Що ж ми знаємо про своє село? Відповідь на це запитання допоможе знайти наша виховна година, яку проведемо у вигляді усного журналу.

     Зрозуміло, що не можна говорити про село, не знаючи історії його виникнення. Тому перша сторінка журналу і має таку назву «Історія виникнення села» слайд 2

Про це нам розкаже наш сільський бібліотекар Ісаченко Ніна Олександрівна.

4. Виступ бібліотекаря (додаток 1)

5. Слово вчителя

- Ви прослухали історію виникнення нашого села. А зараз покажемо його сьогодення. Тож друга сторінка журналу має назву «Заочна екскурсія мікрорайонами села» слайд 3.

6. Показ презентації «Заочна екскурсія мікрорайонами села»

          (коментар до презентації)

Слайд 4 Почнемо нашу екскурсію від кінця лісу, рухаючись дорогою зі  Щорса до Сновського. Зліва бачимо невеличкий гайок Слайд 5, відомий під назвою «Березняк», хоч там ростуть різні породи дерев. За ним є маленький мікрорайон «П’ятихатки», який зараз має такий вигляд. Слайд 6, 7, 8, 9. А колись тут дійсно було п’ять жилих хат.

Та повернемось назад. Поряд з дорогою – колгоспний сад Слайд 10, якому  років 50. Він  заріс соснами та берізками-самосійками. Деякі яблуні вже давно не плодоносять.

Далі бачимо знак Слайд 11, який вказує на те, що ми знаходимося на території села. За ним, зліва, добре видно приватну пилораму Слайд 12, далі кафе «Забава» Слайд 13 та два житлові будинки Слайд 14 – не характерні, за зовнішнім виглядом, для нашої місцевості. Господарі за часів молодості служили в Чехословаччині, звідти й привезли такий дизайн.

Ми ж прямуємо далі, і зліва Слайд 15 – мікрорайон села, який з’явився в у 80-ті роки на місці саду та зветься по-місцевому «Нові домики». Всього там, якщо не помиляюсь, 21 будинок. Метрів  за  200 від «Нових домиків» праворуч бачимо школу Слайд 16. Вона має хороший спортзал Слайд 17, шкільну майстерню Слайд 18, спортивний майданчик у дворі Слайд 19 та сад Слайд 20. Шкільна територія цікава тим, що тут більше ста років тому знаходилась Троїцька церква (тому на Трійцю у нашому селі  й храм). Нищити ж її почали у 1933 році, продовжили у 1939-40 роках. Кажуть, що ті, хто руйнував церкву, загинули з різних причин молодими.

Якщо повернути за школою праворуч, то потрапимо на Курапівку, яка відома своїм кладовищем та ставками Слайд 21. Вже не залишилось і сліду від курятника поблизу лісу, який в народі звуть Калинником.                                                    Але ми рухаємося від школи прямо і бачимо поштове відділення Слайд 22. Тут же знаходиться приміщення сільради Слайд 23, збудоване років 25 тому. Поряд – медпункт Слайд 24.

Зліва, за декілька десятків метрів від них, Слайд 25  – височить пам’ятник і дві стели з прізвищами односельців, що не повернулись з фронтів Великої Вітчизняної війни. Перед пам’ятником – надгробок, на якому викарбувані прізвища, не характерні для нашого села. Це згадка про тих воїнів, що загинули тут під час боїв в 1941 та 1943 роках. Сам  пам’ятник споруджений 1964 року.

Далі перед нами – сільський будинок культури Слайд 26. Почали його будувати із церковних колод перед війною, закінчили – після. Відкриття відбулось у 1957 році. Кажуть, що людей було багато, все дійство відбувалось при лампах. Було весело. Обклали клуб цеглою вже у 80-ті роки. Тут довгий час працювала кіноустановка. Були як дитячі сеанси, так і для дорослих. Я думаю, ще в пам’яті той ажіотаж навколо  індійського кіно. Тоді, здавалось, такий великий зал був заповнений повністю, інколи навіть не вистачало місць для перегляду.

За декілька метрів від Будинку культури – сільська бібліотека Слайд 27. Раніше вона була у клубі й займала ліве та праве крило від центрального входу. Зліва був дитячий абонемент, праворуч – дорослий. Нове приміщення бібліотеки прийняло своїх читачів у 1983 році.

Рухаючись далі центральною вулицею, ліворуч можемо побачити магазин Слайд 28. Люди його звуть «Центральний».  За  ним йде мікрорайон, який здавна має назву «Скип». Саме звідси також можна потрапити насипом Слайд 29 як на «П’ятихатки», так і в сусіднє село Єнькову Рудню.

Головну ж дорогу перетинає річка Бречиця Слайд 30, яка тече з Корюківщини і прямує до Снову. У кінці 70-тих замість дерев’яного мосту, що часто виходив з ладу, поставили залізний Слайд 31. Біля нього і взимку, і влітку стоять рибалки.

За річкою починається так звана «Слобода». Окрасою цього мікрорайону є віднедавна відремонтований дитячий садок Слайд 32 з облаштованим  майданчиком Слайд 33, 34. А далі дорога веде в найближче село Чепелів Слайд 35.

7. Слово вчителя

- Екскурсія по мікрорайонах села добігла кінця. Звичайно, я показала тільки дещицю того, що можна побачити в нашому селі. Сподіваюся, що тепер ви будете придивлятися і думати, що ще можна було показати. А  сьогодні на виховній годині не зміг бути присутнім голова сільради, тож ми подивимось запис його розповіді про наше село. Отже,  переходимо до третьої сторінки – «Село мовою статистики» слайд 36.

8. Відеозапис розповіді голови села Клименка В. О. слайд 37

9. Слово вчителя

-  А ми переходимо до четвертої сторінки, без якої, мабуть, не можливо говорити про красу села взагалі. Вона має назву «Парад поезій» слайд 38.

Васько Владислав

1. Згаса над селищем моїм
Зоря в ранковому світанні,.

А в небі синьо-голубім
Вже грають промені багряні.
Понад рікою вдалині
Низенько стеляться тумани.
Як не пишатися мені
Тобою, селище кохане.
Я полюбив твої сади,

Розлогі верби над водою.
Де б я не був, де б не ходив -
Тут все пов’язане з тобою.
Коли лишусь у самотині,
В думках завжди до тебе лину.
Ти так нагадуєш мені
Мрійливу пісню солов’їну

Живу я в гарному селі,
Куточку мальовничому.
Гудуть улітку тут джмелі,
А взимку гостей кличемо!
Яка б пора це не була,
Завжди у нас красиво,
Росте маленька дітвора –
Нова робоча сила.
І так завжди, із року в рік,
Радієм новій зміні,
Яка лишається повік,
В Сновському, на Вкраїні.

Швед Тетяна

2. Між поліськими лісами

І зеленими лугами,

Де болота та джерельце,

Там Бречиця чиста в’ється.

А довкола різні квіти,

В небі сонце ясне світить.

Журавель летить додому

На Полісся рідне знову.

Кухаренко Людмила

3. Моє село і вільне і привітне
Відкрило дум моїх ти джерело.
Ти на весні садами буйно квітнеш
Моє село, ти ріднеє село.
Хоч я до тебе рідко завітаю,-
По різних стежках, бач, життя пішло,
Але в думках завжди сюди вертаю,
Бо ти моє, ти ріднеє село.

Тепер мені у снах тільки насниться
Село моє – дитинства любий рай.
І як пшениця буйно колоситься,
І як зоріє вранці небокрай.

Атрощенко Євгенія
4. Троянди цвіт і пахощі фіалки,
Твоїх ланів такий духмяний хміль.
і як дочка тебе кохаю ніжно, палко,
Ти мій чебрець, бузкова заметіль.
Ти, наче мати - лагідне й привітне
Мене в життя за руку повело.
Ти Батьківщина, батьківщина рідна,
Як не любить тебе, моє село?
Безцінний скарб ви, люди, щастя гідні,
І щоб в житті там з вами не було …
Пройдіть вогонь і воду, й труби мідні,
Щоб у віках жило моє село.

Павленко Кирило

5. Як  люблю  я  тебе,  моє  рідне село
Ти  для  мене  опора,  душі  тепло
З  нетерпінням  чекаю  зустрічі  з тобою
Обійняти  поля,  умиватись  росою
Там  з  тобою  живе  моя  родина
Зігріває  теплом  моя  хатина
Я  дорогою  йду,  усміхаються люди,
Хай  добро  і  любов  укоріниться всюди

Сміловець Анастасія

6. Село… село – то рай душі,

Де завжди сонце пригріває,

Де люди чесні, щирі всі,

Де зла і заздрощів немає.

Тут кожен іншим помагає,

Тут завжди пісня на вустах,

І всіх по імені тут знають,

І не бояться слова «страх».

В селі всі люди роботящі.

Всі бережуть свій рідний край.

Тож слово «лінь» не підходяще,

Село моє – ти душам рай!

Антонов Валентин

7. Село Сновське! Моє рідне!

Ти чудове і привітне.

Люди в тебе працьовиті,

Діти всі талановиті.

Процвітай, мій рідний краю,

Краще нашого немає.

 Шеверова Вікторія

8. Скажу тобі я, любий друже,

Люблю село своє я дуже!

Його поля, сади, луги

Й усю природу навкруги.

Люблю свою я рідну хату,

Мою сім’ю: тата, маму, брата.

І друзів, яких багато маю

Та кицю, про яку я дбаю.

Атрощенко Євгенія

9. Село ще спить, усе кругом дрімає,

Закутавшись у темну ковдру ночі.

Ніяких звуків, голосів немає.

І лиш зірки не закривають очі.

Та ось поволі обрій загорівся

Рожевим сяйвом ніжно й загадково.

Немов цвіркун, промінчик пробудився

І світить ніжно так, казково.

Це сходить сонце, ніби цар небесний.

Воно на трон величний свій сідає.

Традиція щоденна і почесна

Так день новий світило починає.

Маковій Олександр

10. Я свято ті місця шаную,

Які з дитинства пам’ятаю:

Батьківський дім, в гаю зозулю

І краєвиди небокраю

Своє село, його природу

Я пам’ятатиму завжди!

Весни пізнав тут щиру вроду,

Отримав осені дари.

Я тут пізнав стихії силу,

Мов птах злітав я до небес!

Любов подарувала крила,

любов до мрій і до чудес.

Сміловець Анастасія

11. Моє село, серпанком оповите,

Дощем омите, наймиліше на землі…

Окрайчик неба у зеленім житі,

Що світиться, мов зірочка, в імлі.

Правічне поле, де гінка калина,

Неначе море сонячне, шумить.

І розливає пахощі шипшина,

І волошковий всесвіт гомонить.

Швед Тетяна

12. Моє село, моє чарівне!

Воно немов із казки та царівна

Рясними квітами буяє навесні,

А солов’ї співають всім пісні.

Люблю його сади я пишні

І теплим літом стиглі вишні,

Після дощу струмки прозорі,

Берези, клени і тополі.

Шеверова Вікторія

13. Я люблю моє рідне село,

Де світанки купаються в росах.

Навесні, у гаю, чути спів солов’я,

Пахнуть трави зелені в покосах.

Влітку соняшник в полі цвіте,

Під вікном дозріває калина.

Осінь щедра дарунки несе –

Це маленька моя батьківщина.

Некрасова Анна

14. Хворію я тобою до знемоги,
Всім тим, що маєш, що у тебе є.
Сучасним станом і життям убогим

Хворію, млію, селище моє.
Садок вишневий і верба крислата,
Ставок і луг, і батьківський поріг.
Пишаюсь вами, бережу вас свято,
І низько вам вклоняюся до ніг.

10. Слово вчителя

- Ми сьогодні майже не говорили про жителів села, хоча  в нас є люди творчі. Наприклад, дочка Валентини Леонідівни – Тетяна, колишня учениця нашої школи, хоч і навчається в медичному університеті, але пише не тільки прозу, а й вірші. Тому зараз давайте попросимо Валентину Леонідівну зачитати декілька з них, саме тих, що стосуються нашої теми. А Тетяна теж буде з нами (фото) слайд 39

11. Виступ Нескоромних Валентини Леонідівни

            

              Село моє рідне!

Село моє рідне, моя рідна земля!

Тут живе тиха казка, чудовий спів солов’я.

Тут перше слово сказала, рідну мову почула,

Тут ненька пісню співала, що й досі в серці ношу я.

Село моє рідне, моя рідна земля!

Як тебе не любити, коли ти чарівна?

Моє рідне село і моя Україна –

Це все дуже велика і дружна родина!

                 Запахи села

У кожного села є запахи свої…

Моє село пахне м’ятою і хлібом на столі,

І молоком, і квітами із клумб,

І піснею веселою, що лине з кожних уст,

І сіном запашним, і працею, й весною…

І запахи всі ці завжди й скрізь зі мною.

Як же тебе не любити, село моє дороге?

Бо пахнеш ти дитинством – а це ж бо головне.

                 Зима на насипі

Оповива зимова тиша

подвір’я, вулицю, стежки.

Спускається повільно вечір,

все заволочує у тьмі.

Біліє сніг, біліють далі,

берези в інеї стоять,

Мовчать неходжені дороги,

на котрих і слідів нема.

Безшумно засипає снігом берези,

сосни, поля, шлях.

Здається, наче ти у казці

й царстві, котре тоне в снах.

Люблю іти по цій стежині

у сутінках, в снігу,

Коли мете, кружля завія

і світ, занурений в красу.

                     Люблю

Я люблю літній вечір теплий,

Захід сонця, палаючий обрій,

легенький спокійний вітер,

що трави колише високі.

Люблю довгі ряди берізок,

Між якими стежина біжить,

І квітучий луг, і жито,

Й над лісами безмежну блакить.

Люблю різнобарв’я осіннє

Й ледь чутний рясний листопад

І запах сухого сіна,

Й заквітчаний тихий сад.

Люблю я засніжені далі,

Врочистий, незайманий сніг,

І цю непорушну тишу

Серед ночі в безкраї доріг.

Люблю ніч, коли світяться зорі,

Коли співають лунко солов’ї.

Люблю небесну дивну загадковість

Й пробудження природи навесні.

Люблю поблукать в самотині

Між берез, серед трав чи в гаю,

Послухати коників, вітер,

Поринуть в цю дивну красу.

Люблю місячне сяйво над лугом,

Тишу осінню нічну,

І килим листя під ногами,

Й птахів в березовім гаю!

Люблю посидіть при багатті,

Люблю скошений луг і ріку…

Я природу усю цю поліську

І цей світ до нестями люблю.

12. Слово вчителя

- Дякую, Валентино Леонідівно. Ми невипадково ведемо мову про красу села, бо за рутинними справами просто її не помічаємо. Тож зараз пропоную перейти до п’ятої сторінки під назвою «Заглянь в природу рідного села» слайд 40, помилуватися краєвидами нашої малої батьківщини  і переконатися, що наше село – найкраще.

13. Перегляд слайд-шоу «Заглянь в природу рідного села» (під пісню «Моє село»)

14. Інтерактивна вправа «Серце»

 (На дошці прикріплений схематичний малюнок серця)

Васько Владислав

Таємний шепіт жита в полі

Причарував мене навік.

В вечірнім небі ясні зорі

Були неначе оберіг.

Багато тут людей прекрасних –

Їх ще з дитинства знаю я.

Гостинно приймуть, все пояснять,

Тут кожний двір, немов сім’я.

Залишу душу тут назавжди,

А спогади візьму собі.

Моє село, мій острів правди,

Я серце віддаю тобі!

- Перед вами на дошці зображення серця. Чому серце? Бо воно – символ любові, ніжності, доброти. У кожного у вас на парті – маленькі сердечка. Напишіть на них, що кожен із вас бажає нашому селу, озвучте та приклейте свої  маленькі сердечка на це велике серце.

15. Самостійна робота учнів та присутніх

 (Всі  записують свої думки, озвучують їх і прикріплюють на зображення серця).

16. Слово вчителя

- Нам залишається тільки мріяти, щоб наші бажання здійснилися. І пам’ятати, що…

Кухаренко Людмила

Село моє, для мене ти єдине,

Сновське моє, одне для мене ти,

Бо ти моя маленька Батьківщина…

Я все люблю: твої поля, сади.

Твої річки, твої чудові квіти,

Усю твою природу чарівну.

Люблю, як сонце ясне світить

І нам дарує посмішку свою.

Я народилась тут і тут живу я.

Минають дні щасливії мої.

Сновське моє, о як тебе люблю я.

Село моє – найкраще на землі!  

-         На цьому наша виховна година закінчена. Дякую всім за увагу та допомогу.

слайд 41

Список використаних джерел

1.     Альбоми:

-         «Книга памяти и доблести. К 40-летию Победы»;

-         «Історія Сновської сільської бібліотеки»;

-         «Село в роки війни»;

-         «Історія села Сновське»;

-         «Історія села. Короткі історичні довідки про села Сновської сільради»;

-         «Історія колгоспу (1931-2001 рр.), складена Сергійко Л. М.»;

-         «Про наше село» (зібрання газетних статей про село, зроблена Музиченко М. П.);

-         «Про наше село» (газетні статті про село):

1)    за 1965-1975 рр. ;

2)    за 1976-1989 рр.;

3)    за 1090-2000 рр.

2.     В білих зимах і зелених веснах розквітає Сновщина моя. – Щорс, 2003, с. 17

3.     В прийдешнім повторитися не вправі. – Щорс, 2005, с. 50

4.     Знані люди Щорсівщини. – Щорс, 2011, с. 6

5.     Ностальгія і не тільки. – Щорс, 2012

6.     Путівник по Щорському району. – Щорс, 2011, с. 19

7.     Спогадів біль невгасимий. – Щорс, 2008, с. 52

8.     У плині часу. – Щорс, 2006, с.31

9.     Храми землі Щорської, – Щорс, 2009, с. 24

10.      Щорсівщина: туристичний калейдоскоп / Ч. 1. Лівобережжя. – Щорс, 2012, с. 57

                                                                                                                   Додаток 1

ІСТОРІЯ СЕЛА СНОВСЬКЕ

Близько 300 років тому на Поліссі, в басейні ріки Бречиці, на її рівнинних берегах оселилися люди і почали обживати піщані малородючі землі, напрочуд багаті лісами та луками.

За народною легендою першими поселенцями були п’ять братів: Василь, Микола, Павло, Клим і Сергій, з іменами яких пов’язане виникнення в селі найбільш поширених нині прізвищ – Васько, Миколаєнко, Павленко, Клименко, Сергійко.

Поселення своє люди назвали Бреч, на честь річки, береги якої дали їм притулок.

Жителі села були казенними селянами. Землю одержали від казни за викуп на ревізьку душу. Платили річний натуральний податок. При гетьманаті село Бреч належало до Синявської сотні. При гетьмані Мазепі селом володів чернігівський полковник Юхим Лизогуб, після нього – полковник Полуботок. У 1730 р. село перейшло у володіння чернігівського полковника Михайла Богдановича. 14 дворів належало чернігівському полковнику Борковському. Були тут також землі, що належали Троїцько-Іллінському монастирю. В описі Новгород-Сіверського намісництва за 1779-1781 рр. сказано: «С одной стороны речка Бречь, на которой монастырская плотина и на оной мельничных амбаров 2, с других же трех сторон расчищенное поле и пуща. В сей деревне: винокуренный завод, публичного и партыкулярного строения никакого нет. Итого обывателей 24», тобто 24 двори. Пуща була багата на ліс, тому жителі возили на продаж у Синявку та Березне пиляні дошки, тес, дрова. І з цього мали свій прибуток. А от хліборобство не одержало розвитку, бо землі були бідні. У 1896 р. проживають казенні селяни: 130 дворів, 740 жителів (375 чол., 365 жін.). Є хлібозапасний магазин та питейний дім.

Вперше у письмових джерелах село згадується у 1853 р. Розповідь про історію села буде неповною, якщо не згадати про інше поселення, яке розташоване на правому березі річки. Називалось воно колись Слобода Гута, або Гутище. Назва пов’язана з ремісничою справою по виготовленню скла. (Слободою цю частину нинішнього Сновського називають і досі). Слобода Гута була «поселена» чернігівським полковником Ю. Лизогубом на вільні землі при полковій гуті. Потім Слободою володів Полуботок, за ним – Павло Скоропадський. У 1780 р. Слободою володів бунчуковий товариш Данило Симоновський. По документах 1859 р. у Гутищі 33 двори, а в 1859 – проживають селяни-власники, 72 двори, 465 жителів і є хлібозапасний магазин. Жителі села були державними селянами, тобто, за своїм становищем вони майже нічим не відрізнялись від кріпаків, бо були прикріплені до землі і не могли залишити її без дозволу місцевих органів влади.

У січні 1918 р. в село вступив Таращанський полк. Його ряди поповнили жителі села: Шевченко Мойсей, Кліщенко Степан, Павленко Тимофій, Горовий Харитон та ін.. А за ним прийшла Радянська влада. На загальних зборах обирається сільська Рада. Першим головою був обраний Миколаєнко Матвій Савич, а секретарем – Васько Леонтій Дмитрович. Сільська Рада включала в себе ще три населені пункти: Єнькова Рудня, Михайлівка та Носівка.

Населення Бречі жило небагато. Селяни мали по 2-3 га землі, заможніші – по 5-7 га. Багато з селян не мали свого коня та сільськогосподарського реманенту, тому на початку 30-х рр.. скрізь почали створюватися колгоспи.

У селі 16 селянських господарств об’єдналися і організували колгосп ім.. Ворошилова. Першим головою колгоспу був обраний Васько Степан Леонтійович. Не обійшлося і у нашому селі без протистояння, характерного цьому часові. Підтвердженням тому було вбивство сільського активіста – комсомольця Васька Веніаміна Семеновича. Свого часу була премія імені Веніаміна Васька, яка присвоювалася кращому журналісту районної газети «Промінь Жовтня».

У серпні 1941 р. війна докотилася і до нашого села. Багато молоді, особливо дівчат, було насильно відправлено до Німеччини. Були в селі і зрадники, які в німців стали поліцаями. Але основна частина  дорослого населення воювала на фронтах Великої Вітчизняної війни. 246 жителів поклали свої голови, визволяючи Україну та інші держави Європи від фашистів. Як пам'ять про загиблих у 1964 р. в центрі села зведено обеліск і дві стели, на яких записано прізвища односельців, які не повернулися до рідних домівок.

Протягом кількох післявоєнних років у селі збудована місцева електростанція, сільський клуб, де встановлена стаціонарна кіноустановка, дитячий садок на 50 ліжок, мімт через Бречицю. На території сільської Ради діяло три початкових школи, а у Сновському – восьмирічка.

З 1962 р. село стало називатися Сновське. Із декількох невеликих колгоспів, які були на території сільської Ради, утворився колгосп «Іскра», центральна садиба якого знаходилась у нашому селі. Найшанованішим головою колгоспу був Михайло Юхимович Гронь.

У 1967-68 рр. село було електрофіковано від державної електромережі.

У 70-ті роки колгосп збудував пилораму, млин, ремонтні майстерні, нове приміщення контори колгоспу, цегельний завод, птахоферму. На території села діяв філіал Щорського побуткомбінату і називався «Ромашка», де можна було пошити одяг, відремонтувати взуття, отримати послуги перукаря.

У 80-ті рр.. відремонтовано і розширено приміщення сільської школи, побудовано шкільний спортивний зал, відкрито сільське відділення зв’язку. У 1983 р. побудовано нове приміщення сільської бібліотеки на 10 тис. одиниць книжкового фонду.

Наше село розташоване за 4 км від райцентру Щорс і залізничної станції Щорс, за 75 км від обласного центру.