В гостях у казок письменників світу

(для учнів 1-4 класів)



Головна мета вивчення предмета «Світова література»

в загальноосвітній школі – прилучення учнів до здобутків світової літератури і культури, розвиток творчої особистості (читача), формування в неї гуманістичного світогляду, високої моралі, естетичних смаків, а також якостей громадянина України, який усвідомлює свою належність до світової спільноти. То що ж таке «світова література»?

           Літературу певного народу ми називаємо національною (українська література, німецька, французька, російська тощо), а сукупність усіх національних літератур утворює всесвітню літературу.

            Кількість національних літератур важко порахувати, бо протягом тисячоліть людська цивілізація знала безліч народів. У Біблії сказано, що дуже давно, коли всі народи на землі розмовляли однією мовою, запишалися люди своєю величчю і вирішили у місті Вавилоні збудувати вежу, щоб дістатися до Бога. Розгнівався Бог і покарав людей, змішавши їхні мови, щоб не змогли вони порозумітися і добудувати свою споруду. З того часу утворилася сила-силенна мов.

            Національна література створюється мовою якогось народу, тому вона незрозуміла людині іншої нації, яка не володіє іноземною мовою. Та й хіба можна вивчити всі мови, які були в давнину і є зараз?! Звичайно, дуже добре, коли українець може прочитати твори, скажімо, англійських письменників англійською мовою, а французьких — французькою тощо. Але навряд чи в будь-якій країні є багато людей, які зможуть читати і японською, і китайською, і давньоєврейською, і санскритом, і багатьма іншими мовами. І ось тут на допомогу приходить перекладач. Саме завдяки перекладачам, їхній наполегливій праці українські діти мають змогу ознайомитися з пригодами Малюка і Карлсона, Гаррі Поттера, Вінні Пуха і ще багатьох літературних персонажів, які з'явилися на світ в інших країнах. Тож, шануючи авторів улюблених книг, слід пам'ятати людей, завдяки яким іноземна книга заговорила з нами нашою рідною мовою.                                                                                     Світова література знайомить учнів з світовим надбанням літературної спадщини, цікавої і доступної для дітей, котрі навчаються в 5 класі. Цікавими стануть подорожі в казковий світ народного фольклору різних країн світу: казки, прислів'я та приказки, вже знайомі дітям, постануть в ролі літературних жанрів, а також діти познайомляться з іншими малими жанрами літератури.                                                                                             
           Найулюбленішим фольклорним жанром є казка. Мабуть, немає у світі людини, яка б не любила або не знала хоча б однієї казки. І діти, і дорослі залюбки їх слухають і читають, а в Німеччині до цього часу проходить конкурс на кращого оповідача казок. Але чи всі знають, що таке казка.
          Казка (від «казати», «розповідати») — один з основних жанрів усної народної творчості (фольклору), розповідний твір про вигадані, здебільшого фантастичні події, які сприймаються і переживаються як реальні. Тривалий час казку сприймали тільки як твір для розваги дітей, тож дорослому, особливо освіченій людині, соромно було зізнатися, що йому подобаються казки.
         Усе змінилося, коли вчені-філологи взялися до вивчення і порівняння казок різних народів і побачили в них дуже багато спільного. Казка так полюбилася людям, що деякі автори захотіли зберегти її для нащадків і почали з уст народних оповідачів записувати їх. Усесвітньої слави зажили німецькі народні казки, що їх зібрали й надрукували брати Якоб і Вільгельм Грімм. Серед збирачів іноземних народних казок можна згадати також Боже-ну Немцову, що збирала чеські казки, або росіянина Олександра Афанасьєва. Популярність народних казок була такою великою, що чимало людей захотіли спробувати створити власну казку. Так до нас прийшли Червона Шапочка і Кіт у чоботях, про яких розповів француз Шарль Перро; Карлик Ніс і Каліф-лелека, що їх придумав німецький письменник Вільгельм Гауф; а Русалонька данця Ганса Крістіана Андерсена стала символом столиці Данії.
           Спочатку письменники створювали власні варіанти народних казок. Олександр Пушкін ще в дитинстві заслуховувався казками, які йому розповідала Арина Родіонівна. А потім поет розповів нам свої казки, з яких промовляють до нас Золота Рибка і жадібна стара, Царівна-Лебідь і тридцять три богатирі, Золотий Півник і Шемаханська цариця. Саме з казки-поеми «Руслан і Людмила» прийшли до нас чарівне Лукомор'є і вчений кіт зі своїми казками та піснями.                                      
          Згодом письменники поступово відходили від народної казки, придумуючи власних казкових героїв. В Андерсена ними могли стати й звичайні іграшки — олов'яний солдатик, порцелянова статуетка балерини і навіть велика штопальна голка. А відому шведську письменницю Сельму Лагерлеф міністерство освіти попрохало написати такий твір, який би ознайомив дітей Швеції з різними природними зонами країни, з її рослинами і тваринами. Так виникла відома на весь світ казка «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми». Казки почали писати навіть учені, нібито надзвичайно далекі від літератури. Так, англійський математик Чарлз Латуїдж Доджсон під іменем Льюїса Керролла видав відомі на весь світ книги, у яких ішлося про пригоди дівчинки Аліси в Країні Чудес та Задзеркаллі. XX століття подарувало нам ціле сузір'я різноманітних літературних казок. Деякі письменники створювали їх спочатку для своїх дітей чи внуків. Англієць Алан Александер Мілн розповідав на ніч своєму синові про пригоди улюбленої іграшки — плюшевого ведмедика. Саме так народився Вінні Пух та його друзі. Видатна шведська письменниця Астрід Ліндгрен була звичайною бабусею, яка заколисувала онуків, оповідаючи про пригоди смішної дівчинки з великими черевиками на ногах, смішними кісками та неймовірною кількістю ластовиння на обличчі. А зараз кожній дитині відомі й Пеппі Довгапанчоха, і товстун з моторчиком та пропелером на спині — Карлсон, що живе на даху.
        Люди створюють казки вже тисячі років. Пишуть вони їх і зараз. Знову і знову народжуються письменники, що розпочинають нові казкові оповіді, від яких читачі не можуть одірватися. Тож казка — це нескінченна історія, яка триватиме стільки, скільки людина віритиме в дива і перемогу Добра над Злом.